Євген Маланюк. Вибране. Ватра. Націонал

Ватра. Націонал – революційний часопис

Євген Маланюк. Вибране

12/12/2008

Теми: класики, культура, Маланюк, мистецтво, націоналізм, НАШІ

Євген Маланюк (1897 – 1968) – соціал-націоналіст, бойовий офіцер української армії, учасник Першої світової війни та Національної революції 1917 – 1920 років, класик української поезії ХХ століття. На еміграції жив у Польщі та Чехословаччині, з 1949 року – в США. Поезія Маланюка відзначається ідеалістичним активізмом, палкими антибуржуазними і елітарно-провідницькими волюнтаристськими мотивами та звертається до синтезу елліністично-нордійської естетики національного реваншу як єдиного шляху проривного повернення народної спільноти в модерну історію. Інтимна лірика Маланюка має надзвичайно теплий характер. На численні прохання читачів націонал-революційного часопису “Ватра” публікуємо уривки вибраних творів поета-революціонера, які відображають різні грані його творчості.

ІСХОД

Не забути тих днів ніколи:
Залишали останній шмат.
Гуркотіли й лякались кола
Під утомленний грім гармат.
Налітали зловісні птахи,
Доганяли сумний похід,
А потяг ридав: на Захід… на Захід… на Захід…
І услід – реготався Схід.
Роззявляв закривавлену пащу.
П’яний подих нудив, як смерть.
Де ж знайти нам за тебе кращу
Серцем, повним Тобою вщерть?

1920

ШЕВЧЕНКО
Не поет – бо це ж до болю мало,
Не трибун – бо це ж лиш рупор мас,
І вже менш за все – “Кобзар Тарас”,
Він, ким зайнялось і запалало.
Скорше – бунт буйних майбутніх рас,
Полум’я, на котрім тьма розтала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою на довгу ніч образ.
Лютий зір прозрілого раба,
Гонта, що синів свяченим ріже,-
У досвітніх загравах – степах
З дужим хрустом випростали крижі.
А ось поруч – усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.

ОДИН ВЕЧІР

Єдиній

Скільки ніжности в Ваших долонях,
Скільки зоряних в зорі казок…
Знов палаю в солодкім полоні,
Знов Сахара, жага і пісок.

Хто Ви: Борджія чи Клеопатра,
Жанно Д’Арк українських степів?
В Вашім серці – незгаслая ватра,
В Вашім погляді – зоряний спів.

ВІДВІКУ Й ДОНИНІ

Відвіку й донині Еллада й Юдея -

Два вороги люті на древній землі -
Хрестом і залізом та ядом ідеї
Руйнують-будують і Рими, й Кремлі.

Від грецьких провінцій до римських колоній
Гриміли століття меча і огня,
Здіймались до неба безсилі долоні
І марно молили великого дня.

В коріннях зростаючих готик, як язва,
Кублилося чорне, гніздилося зло -
То гетто душилось в пархатих міазмах,
То гетто, то гетто труїло й гнило.

І помста сичала, і ятрилась зрада,
І ядом руїни труїлася кров.
Два вороги люті – Юдея й Еллада -
Від Тібру, від Рейну аж ген по Дніпро.

22 листопада 1929 року.

МАЛОРОСАМ

Невже ж надії всі – пропащі?
Невже ж даремно одгорів,
Врятований з самої пащі
Нещадно хижих сих років?

Чом не загас під бунту бубни,
Під трубний галас голосів,
Коли історія свій згубний,
Кривавий засівала сів?

Чому зоставсь з тобою, хохле,
Безславно тліти на межі
Та чути тільки сморід здохлий
Твоєї мертвої душі?

Та тільки проклинать, та плакать,
Та пружить зламане крило,
Що здохле вже здола балакать,
Є переконаним хахлом,

Що вже носить краватку вміє
І слинить Маркса вже… А ти,
Малоросійський Єреміє,
Ще блимай відблиском мети!

Довершуй непотрібні вірші,
Віршуй вогнем останніх сліз,
Віршуй!.. Бо вже не буде гірше -
Ні там, ні тут: здихає скрізь.

СЬОГОДНІ

Ні! Не тропар і не псалом!
Не молитви, не плач до неба, -
Свячений ніж, стиснутий злом,
Свячений ніж – оце нам треба.

В жорстоку, хижу ніч життя,
В оцю страшну, страсну годину
Здуши гадюку почуття,
Забий, забий в собі людину!

Дивись, крізь язики заграв
Встає пожар, як Ґонта, ярий,
І морок ночі розідрав
Міліоновий галас: «Кари!»

Катуй, ґвалтуй хижацький схід!
Жени орду в азійську далеч!
На спів осінніх панахид
Злетиться знову хижа галич,

І вкриє стерво вражих тіл,
І їй в жахливій тиші ночі
Накаже грізний Азраїл
Ворожі видзьобати очі.

7.ІХ.1923

ЧУЖИНА

Дружина, родинний притулок
(За шибками чорний дощ),
Осяяне теплеє коло
Після безмежних прощ.

Спокійна і певна крапка:
Вечеря при білім столі,
Пестлива дитиняча лапка
І – вогник в печі не дотлів…

Ні. Все се навік – не для мене,
Простий той, кімнатний той рай.
- Все гни під саквами рамена!
- Все простори кроками край!

Крізь вітер, негоду осінню,
Хай сонце, хай місяць – оттак
Ковтатимуть далеч синю
І очі мої, і уста.

СОНЕТ ГНІВУ І ГАНЬБИ

Каліка виклятий – такий він і донині!
Сліпий кобзар – співа свій вічний жаль.
Самсоном темним – зруйнував святині.
Розбив, дурний, сінайськую скрижаль.

Зродив вождів – дрібну плебейську шваль
Вошивих душ, що бабраються в слині,-
Це в час, коли рокоче Муссоліні,
Пече очима бронзовий Кемаль.

Це в час, коли кругом відважні жмені,
І кожному народу спіє геній,
Історія новий готує том,

Тюхтій-хохол, що, хоч дурний, та хитрий,
Макітру хилить виключно по вітру,
Міркує шлунком і хропе гуртом.

ВАРЯГИ
……………………………………….
Ти, у кого і нерви – бандура,
В чиїм серці ридає раб, -
Стань шулікою, вовком, буй-туром,
Тільки просто, просто – на Муром -
Заграбоване граб!
Ти, що змиршавів у корості,
Вигноїв власне ім’я, -
Всю палючу отруту злості
На сусальне злото Кремля.
За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, -
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.

БАЛАДА ПРО ТЮТЮННИКА

Все – гаразд. Такі не зрадять, і не продадуть,
Лиш ножами душ проріжуть всеросійську муть.

Ходом руш! І рівний наступ крила розгорта -
Загартованих безсмертям знов веде мета.

Здовж окропленого кров’ю знаного шляху,
Де стрічали чорну осінь і зиму лиху.

Шепетівка щулить ухо. Жмеринка гуде.
То устав Василь Тютюнник і полки веде.

Стука телеграф: Тютюнник. Плаче телефон:
Йдуть – ідуть. З повік тікає підсовєтський сон.

Далі й далі йде дротами смертоносна вість.
Радієве коливання зимним змістом їсть.

І тремтить, і опадає вся жовтнева ржа,
І в штабах танцює жидом комісарський жах.

Загудів знайомий простір, обудилась ніч,
Тисячма облич воскреслих, міліоном віч.

Весь гуде знайомий простір. В димних вирах вись
Очі вікон в кожній хаті кров’ю налились.

Кожне тіло сухоребре пружить сітка жил,
Налива п’ястук залізом невблаганних сил.

Без вагань. Ти – є, ти – будеш. Встань, бо ти – не раб.
Се тобі лише здавалось, що воно-гора.

Просто в чоло. Межи очі. В той кирпатий ніс-
І болван ось розлетиться на струхнілий хмиз.

Ти повірив, що скінчилось, і що нас нема,
Що пожерли тиф і мука та ще й рідна тьма, -

Ні! Живуть, живуть безсмертні і гримить їх чин,
І живим, що стали мертві, знов несуть мечі.

***
Генерале, генерале, – пестить очі даль.
Вже твоє роздерте серце злютувала сталь.

Синя пляма щезла з грудей, загорівся зір,
Мускулясті кроки знову міряють простір.

Над тобою тяжкотканий плеще-б’ється стяг,
Ніби птах державний крила широко простяг.

Ти – орел старого Риму, вісник вражих згуб.
Він несе в залізних кігтях золотий тризуб.

20.Х.1930

ДОБА

І пустиня прийшла. І шукає брат брат,
І гукає з нас кожен в туман, в самоту,
А епоха дзижчить, як бризантна граната,
І прострелює млу, і влучає в мету.

Бомбоносних ескадр впокоряючий клекіт,
Невмолима жага пожадливих ескадр.
І ревуть з-поза гір батареї далекі,
І рокованим дійством бушує Театр.

Наша юність – палка, наша юність – грозова.
Ураганна, гарматна, шрапнельна весна, -
Задудни нам походом і вибухни знову,
Динамітом нещадним пекучо-ясна!

Щоб крізь дим і вогонь, мимо скреготу смерті,
Мов по трупах років, перекрочить добу,
Щоб не зрадило серце, щоб віддих упертий
Ще останнім зусиллям вдихнув боротьбу.

І прийняв її жар, як належну заплату,
Як заслужений дар від воскреслих століть:
Нашу юність палку, нашу юність крилату
Нам ще раз пережити, обернену в мить.

10.ІІІ.1940

Версія для друку

Відгуків: 21

Терорист:
Грудень 13, 2008, 23:35
В творі “Сьогодні” – докорінне вирішення всіх нагальних проблемних питань Української Nації.
Нахтігаль:
Грудень 14, 2008, 02:05
Це тому що ми з автором однієї крові. Ми – соціал-націоналісти.
Іван Бодхідхарма:
Грудень 14, 2008, 20:29
МАЛОРОСАМ Сучасно.Актуально.Як про мене то Малоросам найкращий вірш .З вашого дозволу викладу в культурі.Дякую.
Терорист:
Грудень 14, 2008, 22:50
Іване, “Малоросам” непоганий, погоджуюся. Він виявляє проблеми, а от “Сьогодні” – їх вирішує. Після першого на душі залишається паскудний осад, а от другий знімає цей наліт та мобілізує для боротьби.
haidamaka:
Грудень 14, 2008, 23:35
Варяг теж вірш вайтпавер, як зрештою і всі інші
Ярка:
Грудень 15, 2008, 19:51
Відповідай!..
Гартований не даром
В сльозах душі й пекельному вогні,-
Всім каїнам,
Хамам,
Всім юдам і рідні,
Всім ворогам твоїм й самому Сатані
За честь Вітчизни, топтану в багні,
Відповідай
Своїм страшним ударом
Нахтігаль:
Грудень 16, 2008, 01:13
Круто. Це з якого твору?
Терорист:
Грудень 16, 2008, 09:23
http://virchi.narod.ru/poeziya/malanuk.htm
Терорист:
Грудень 16, 2008, 09:44
Дякую, Нахтігаль, за вірші! Ти мене просто заразив цим поетом.

МОЛИТВА

Уродила рута, рута —
Волі нашої отрута
Т.Шевченко

Вчини мене бичем Твоїм —
Ударом, вистрілом, набоєм,
Щоб залишивсь хоч чорний дим
Над неповторною добою.

Хай безсоромні очі їсть
Тих, що живуть без сліз і чести,
Хто скинув і любов, і злість,
Бо не під силу було нести.

Хто все зітхав — заснуть, втекти,
Сховатись за Мазепу й Крути,
Коли грозою йшли — віки! —
Над полем рути і отрути.

Твоїм бичем мене вчини,
Щоб басаманувати душі,
Щоб захитать і знову зрушить
Смертельний чар дичавини.

20.11.1933
haidamaka:
Грудень 16, 2008, 21:26
“Хто все зітхав — заснуть, втекти,
Сховатись за Мазепу й Крути,” про юща і справжніх
Гетьман:
Грудень 18, 2008, 23:34
“Євген Маланюк (1897 – 1968) – соціал-націоналіст”

Маланюк поет неперевершений, однак називати його так, як він себе не називав, я думаю, не варто…
Нахтігаль:
Грудень 19, 2008, 01:20
Шевченко себе українцем теж не надто часто називав. І що далі?

Шевчено теж соціал-націоналіст, до речі.
Гетьман:
Грудень 19, 2008, 14:02
Ага, а Бісмарк з Гете націонал-соціалісти…))

Ну добре, я то ніц проти не маю, однак ця “гра словами”-термінами, якщо чесно, не визиває позитивних емоцій.
Нахтігаль:
Грудень 19, 2008, 14:10
1. Ні, вони націонал-демократи.
2. А в нас викликає.
bohdan-16:
Січень 1, 2009, 02:54
Слава Нації!
Товариство, сердечно дякую…
Я тут останній місяць бабрався в лайні. Не те, щоб з якихось перверзій, – тра було розібратися, що воно за таке, ким затіяно і з якою метою. Поза сумнівом, у тій купі зустрічалися й перлини, і то – чимало. Одне слово, розібралися, але осад залишився неприємний… А сьогодні, вже в новому році, друг Келеп дав цю адресу, – і завітав до вас. І пив вино Істини, і омився водою чистої Віри. Нині – очищена душа моя поміж вас, і за те дякую вам, товариство…
Веселих Свят!
Богдан-16.
Нахтігаль:
Січень 1, 2009, 14:18
Смерть ворогам!

Ласкаво просимо до гурту.
Спокій:
Січень 18, 2009, 17:27
Мазепа також соціал-націоналіст?
А хто буржуазний націоналіст?
Євген Маланюк – геній і не одна політична партія хотіла б мати його на прапорі. Але тому поет великий, що не потребує ні соціальних ні соціалістичних ярликів.
Нахтігаль:
Січень 18, 2009, 19:46
Ні, Мазепа державник початку доби просвітленого абсолютизму.

А буржуазні націоналісти – це такі націоналісти, котрі їздять на джипах марки “Лендровер”, а то й дорожчих. Маланюк не їздив, я теж. Тому ми не буржуазні націоналісти.

Можливо, хтось би й хотів “мати Маланюка на прапорі”, та щось поки що ні в кого рученята не доросли, тож ми наразі сміливо візьмемо це на себе. Ярликів, звичайно, ні Маланюк, ні ми не потребуємо, а от точних окреслень – ще й як. Тому-то ми й визначаємо себе і його як соціал-націоналістів.
mv:
Лютий 22, 2009, 12:17
Eвген МАЛАНЮК
КНИГА СПОСТЕРЕЖЕНЬ
http://ukrlife.org/main/evshan/malaniuk.htm
Лазур:
Серпень 24, 2009, 23:14
Ти – орел старого Риму, вісник вражих згуб.
Він несе в залізних кігтях золотий тризуб.
____________________________________________
В цей рядок потрібно тикати носом “справжніх” …

Балада про Тютюнника – це щось …
В нього до речі є дуже хороша стаття про Донцова.
Львівський Націоналіст або просто Василько =):
Грудень 11, 2009, 15:39
Маланюк – мій улюблений поет. стоїть чи не на одній сходинці із Шевченком. Він – Геній! і соціал-націоналіст!!! в цьому немає сумніву (це до дискусії)