“Український світ дав від свого початку інший міф про сполучення чоловічих і жіночих первнів. Вони сполучені в одній істоті – Матері. Мати це найбільше божество трипільської основи раси, мати всіх інстинктів, всіх емоцій, всіх прагнень, Мати Всіх Богів, найбільше божество малоазійців і праукраїнської раси”.

Те що у вихідців з Малої Азії бояно-трипільців (вони, до речі, ймовірні предки етрусків) головне божество було жіночої статі це правда. Але вони жодного відношення не мають до індоєвропейців, в т.ч. до українського народу. 40 століть тому трипільці з їхнім верховним жіночим божеством були майже повністю винищені і вигнані з України середньодніпровцями (праслов’янами) і ямниками (праіранцями) – справжніми предками українців. Єдине, що лишилось від левантійських прибульців – це нажаль саме “жіноча здобич”, яка трохи зіпсувала генофонд нашим предкам і лишилась в спадок українському народу.

Рештки трипільців втекли на Балкани, а інші змішались з частиною прафракійців на Південному Бузі. Коли в свою чергу і ці мішанці отримали триндюлєй від арійських кочовиків, то втекли за Карпати. Спадок цього змішування ліг переважно на румунів і молдаван.

Всі етнічні групи, які потім мешкали на очищеній від трипільців території України і стали предками українців (іранці, слов’яни, германці тощо) не мали нічого трипільського в своїй матеріальній культурі, в т.ч. ніякого верховного жіночого божества.

Лише пізніше, в 14-17 столітті, в процесі міграції волохів (предки румунів і молдаван) в Україну, частина українців отримала деякі матеріально-побутові трипільські риси, та це не пов’язано з якоюсь особливо підвищеною роллю жінки в українській культурі. Як і у всіх індоєвропейських народів, українське суспільство було суворо патріархальним і мусить бути таким в майбутньому.

Це не означає реакційного мракобісся чи якоїсь негативної дискримінації жінок, проте наш умовно “правий” світогляд, має бути також спрямований на розмежування ролей обох статей відповідно до їх природного призначення, а відтак на утвердження безумовної першості чоловіка в культурно-політичному житті нації. Принаймні це відповідатиме расовій природі українського народу.

До того ж, Ольга Косач (Олена Пчілка, Леся Українка) це радше виключення аніж правило. Це настільки ж неправильний зразок жіночого ідеалу, як і Жанна Д’Арк. Якщо окремим жінкам призначено або доводиться грати чоловічі ролі в житті, не означає, що це нормально для загалу або приклад для наслідування іншим жінкам.